Про нас пишуть

Ірландський степ Засульського походження

Всі ми чудово
пам’ятаємо той час, коли серед навчальних предметів у школі почесне місце
займали так звані «співи»…Коли еволюція пройшла трохи вперед, процедура
«прийшли – поспівали – пішли» стала називатися «музика». Нині ж дисципліна
«музичне мистецтво», як одна із складових художньої культури не тільки не
втратила свого значення, але й набула нового, посиленого звучання.
Сучасна система
освіти передбачає на вказаному уроці не лише слухання музики, розучування
пісень, а й ритмічно-музичні рухи, інші види діяльності пов’язані із
поглибленим музичним вихованням. Саме такою палітрою знань володіє лубенський
педагог Засульської гімназії, художній керівник відомого в області ансамблю
ложкарів Юрій Тесленко. У 1993 році, відразу після закінчення Полтавського
національного педагогічного університету ім В.Г.Короленка, маючи «в запасі» дві
спеціальності – «вчитель початкових класів» та «вчитель музики», молодий
фахівець завзято приступив до виконання покладених на нього обов’язків. Варто
зазначити, що й сьогодні завзятості чоловікові не бракує…
Тільки-но я
прийшов у Засульську школу мене опанувала ідея створити щось самобутнє - таке,
чого ні в кого ще не було. Найперший задум - ансамбль народних інструментів, куди
б входили баян, акордеон, кобза, бас, скрипка, бандура, барабани. Тоді головою
РДА був Леонід Діденко, до якого я звернувся з проханням закупити для закладу
необхідний музичний інвентар. Через деякий час новоутворений колектив налічував
трьох бандуристів, трьох кобзар
ів, трьох скрипалів, двох акордеоністів, трьох баяністів,
бас-гітару та ударну установку. Остання мала
доповнюватися „ще чимось” із шумових
інструментів. Цим «
чимось» стала пара дерев’яних ложок.
Посилаючись на
свій «зелений» вік, молодий спеціаліст не задумувався над обсягом роботи, тому
вчив дітей грі на окремих музичних інструментах, сам вивчав партії, займався
прослуховуванням, гуртував учасників коллективу
. Звичайно, натхненна праця
винагороджувалась
запрошенням до міста Полтава, де ансамбль
виступав на одній сцені з професійними колективами, такими як хор „Калина”
Полтавського педуніверситету, ансамблем народних інструментів Полтавського
музичного училища.
Через кілька років прийшло усвідомлення, що навантаження
надто велике, стає все дедалі важче встигати все й відразу. Потрібно було
сфокусувати увагу на вужчому музичному напрямку, чим власне і зайнявся Юрій
Тесленко у 2009 році. На той час першооснови створеного ансамблю вже не
існувало, але неприборкане бажання педагога не зупинятися на досягнутому ще
тліло. «Я не можу сказати, що взагалі не був знайомий з ложкарством. Зрештою,
мені таланило на достойних і мудрих наставників, котрі були настільки
універсальними в музиці, що у мене це викликало приємне захоплення», - згадує
вчитель музичного мистецтва, наголошуючи на постаті викладача Юрія Нестеренка.
Переглянувши світове надбання ложкарів у
Всесвітній павутині, Юрій Тесленко почав робити перші впевнені кроки: спочатку
навчав учнів індивідуально, потім дуетами, по троє-четверо. Формувати колектив
було не складно, адже вчитель знав кожного учня у школі, його особливості,
здібності, спраглість до знань. Учасниками колективу стали ті, хто займав у
класі лідируючу позицію, а відтак був активним, здібним і відповідальним.
Звичайно, це не була закономірність, але в більшості своїй якраз активісти
успішно вправлялися з ложками. Спочатку, це мав бути суто чоловічий ансамбль,
але, як показала практика, не всі хлопці можуть пройти «всі рівні» навчання гри
на ложках. Дівчата в цьому плані виявились куди більш гнучкішими і
витривалішими. Коли вихованиці вишиковуються у класі і всі інструменти видають
характерний перестук, то їхні обличчя сяють посмішками від радості досягнутого,
адже це чудова можливість почути себе. Коли приміщення не надто велике, підтримує
гарну акустику, тоді густота звучання ложок може перебивати навіть основну
мелодію.
Художній
керівник колективу ложкарів ділиться досвідом: набирати учнів слід не раніше,
ніж із 5-го класу. Звичайно, якщо зараз запитати «хто хоче грати на ложках?» -
бажаючих хоч відбавляй. Але в ранньому шкільному віці діти ще не зовсім
усвідомлено підходять до навчання, у них ще не достатньо розвинене відчуття
ритму, послідовності дій, розумові здібності тощо. А звідси і складнощі при
освоєнні шумового інструменту. До того ж, знайомлячись ближче із ложкарством,
кожен починає розуміти, що це не лише жанрова романтика, а й праця над собою,
вивчення певної «грамоти», яка потребує цілеспрямованості, витримки, бажання
навчатися. Наприклад, виступ колективу може тривати 3-5 хвилин, але чекати
свого виходу на сцену доводиться деколи і дві години! І це без урахування того
факту, що виступати доводиться під відкритим небом, з якого може йти дощ… Після
подібних випробувань ентузіазм деяких учнів стрімко падав. Проте, в цілому,
основний склад колективу стійкий і впевнений у своїх силах.
На роль твору
обирається необхідна мелодія, зазвичай в українському народному стилі, яка в
подальшому проходить аранжування за допомогою комп’ютерних програм та
синтезатора. Але, як стверджує Юрій Тесленко, потрібно обирати такі музичні
композиції, де ложки будуть гармонійно підкреслювати звучання, а не псувати
його. А ще – слід образно мислити: зіграти твір від початку до кінця без
помилок не є «ідеєю фікс», головне – створити художній образ. Якщо це
«Закарпатський сувенір», то в ньому обов’язково мають бути присутні
закарпатські мотиви, властиві даній місцевості. Так, варто наголосити, що
завдяки двом таким ритмам співачка Руслана Лижичко підкорила «Дикими танцями»
одне із «Євробачень». Серед репертуару Засульських ложкарів теж є не гірші
«дикі танці», а ще мелодія із кінофільму «Циган», українські народні пісні «Ой
у полі нивка», «А до мене Яків приходив», «Козачий Дон», «Дичка-молодичка»,
«Закарпатський сувенір», «Румунська фантазія», «Смуглянка». Нині учасниці ансамблю
виконують такі високі партії, що у них навіть розвинулись відповідні
творчі навички, а керівник у цей час більше контролює сам процес
виконання композиції.
Не обходиться і без курйозних
випадків: коли під час виконання хореографічної постановки раптово вислизає з
рук ложка чи їх пара - треба не губитись, а продовжувати імітувати руками рухи
без інструменту.
Варто було
показати колектив ложкарів у Лубенському РБК, як їх одразу помітили і дали
«добро» представляти місто на щорічному зональному конкурсі-огляді учнівської
художньої самодіяльності, що саме проходив у Пирятині. Навіть не дочекавшись
закінчення конкурсу, Засульські ложкарі вже знали про свою перемогу. А це -
пряма путівка на щорічний обласний конкурс виконавської майстерності «Веселка» у
м.Полтава. Вже неодноразово золотий склад колективу ложкарів привозить із
області Диплом ІІ ступеня, залишаючи позаду перспективні міста та районні
центри. «Кажучи по-футбольному: ця перемога була для нас подібною до перемоги у
Лізі Чемпіонів. Ейфорія накрила не лише мене, а й дітей, для яких це стало
неабиякою гордістю та вагомим стимулом для подальшої праці», - з іскрою в очах
згадує Юрій Тесленко. Не так давно дівчата привезли переможну першість із м.
Гадяч, чим вкотре порадували свого керівника. Він досі сповнений вражень про
високопоставлене журі, яке представляли заслужені працівники культури,
мистецтвознавці, художні діячі. А керівник відомого Зразкового театру ложкарів
«Холмичі» Республіки Башкортостан Анатолій Мітрошин, переглянувши в мережі
виступи Засульських ложкарів, у своєму відгуку схвально написав: «Відразу чути,
що це не сувенірна липа!»
Протягом
навчального року колектив ложкарів розучує одну-дві нові композиції, з якими
потім дебютує на творчих самодіяльних звітах району, на День села тощо. Заодно,
кожна учасниця із двох набраних груп (старша і середня - по вісім дівчат)
готова хоч завтра виступити на сцені. Вчитель не приховує той факт, що колектив
в силі підкорити більш високі вершини, оскільки саме на це налаштовують
міжнародні фестивалі, де можна не лише розкрити таланти, а й заявити про себе і
свої можливості. Але тут Засульські ложкарі наштовхуються на фінансову
перешкоду, організаційні моменти, а комусь потрібно готуватися до ЗНО…
Окремо слід
розповісти про сам інструмент. Найперше, ложки для гри повинні бути із твердої
породи дерева, таких як горіх, клен, а на Західній Україні - бук. Останній
легко визначити за тонкими прожилками на зрізі, які схожі на пунктирні лінії.
Для ложок підходить будь-який клен. Барабанні палички, наприклад, у переважній
більшості теж виготовляються із нього. Кажуть, що це співочі дерева, бо можуть
звучати. Ручка в інструменту має бути плоска, щоб торкалась один до одного
тільки випукла сторона.
Після купівлі
дерев'яної не розфарбованої ложки її треба відшліфувати наждачним папером,
потім прогрунтувати звичайним клеєм ПВА, аж доки дерево не вбере його в себе,
далі знову пошліфувати, аж тоді наносити малюнок. Коли фарба цілком висохне
ложку покривають протиударним або яхтним лаком - для максимальної міцності. На
ручці інструменту можна помітити невеликі дірочки різної кількості – це для
того, аби зручніше знайти ложці пару.
Доречно сказати
й про те, що художній керівник колективу теж проявив свою майстерність у
виготовленні шумового інструменту. Для цього він використовує спеціальний
прилад – ложкоріз «Тетянка». На готовому виробі розпису не робить, вважаючи, що
найкращий малюнок все ж таки природний.
Наостанок
виникає логічне запитання: як можна справитися вчителю із такою кількістю
дівчат, адже напевно балуються..? На що Юрій Тесленко ствердно перечить,
запевняючи мене в тому, що з ними проблем не виникає, навпаки – учениці
активні, мають високі показники знань, проявляюсь себе в іншій діяльності,
зростають особисто. Сво
єю посмішкою
чарують Ірина Ляшенко та Вікторія Смірнова, віртуозною грою підкорюють
Слєкішина Анна і Олександра Хилюк, встигає на футбольні тренування та на
репетиції ансамблю Анна Куца, а учні гімназії вже зараз хочуть бути схожими на
цьогорічних випускниць Тетяну Захарченко, Аліну Сєрік, Анну Запорожець –
незмінних учасниць колективу протягом багатьох років.
Вже сьомий рік вчитель музичного мистецтва очолює ансамбль ложкарів. Дехто із учениць
пройшов цей шлях від самого початку, ще з п’ятого класу, і жодної, котра б
займалася навчанням гри на ложках менше трьох років! Юрій Тесленко зберігає
пам’ять про кожен виступ колективу, адже це не лише учнівська перемога, а й
його особиста. І хто знає, можливо
, в найближчому
майбутньому музика засульських ложок, достоту схожа на Ірландський степ
(вид танцю) , таки підкорить велику сцену черговим
ексклюзивом .

"Лубенщина" № 16-18, 06 лютого 2016 року.



Поділитися:
Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування